Лідія Тригуб: Джерелом його натхнень, була Україна.
Василя Шворобея я пізнала давно. Мене чарував його голос, коли він співав на фестивалях і концертах.. Та більше, відкрила багатогранність його талантів, коли в 2013 році, разом з нашими активістами, створювали ансамбль української народної пісні “Рушничок”. Василь,крім чудового голосу і українського духу, своїм приходом в наш колектив приніс ще й неповторний гумор.
Все, що було у Василя, його творчий талант, наснага, завзяття, написане та проспіване залишилось нам у спадок. Так само відкрити для себе його талант зможуть і ті, хто відкриє його здобутки поетичної палітри, вже після того, як він відійшов за межу вічності.
Василь при житті ніс в собі ті якості, які були притаманні його професії - морського капітана. Навіть до нас, на репетиції, він приходив з дипломатом, де акуратно були складені, як важливі документи ноти і тексти пісень, а також як важливий атрибут вишиванка. Василь зауважував, що якраз вишиванка додає пісні образу та силу, навіть звучить краще.
Ще за життя Василь передав нашому музею свій дуже гарний сценічний костюм, а його дружина Галина подарувала музею свою дівочу вишиванку.
Він на своєму життєвому шляху подолав багато, підкоряв моря та океани, а також душі та серця своїм талантом. Знав радості та болі втрат. Він розповідав про велику втрату, коли померла його дружина і залишились діти. Розповідав про свій шлях, від старшого помічника до капітана. А з якою любов’ю він згадував, про свою малу батьківщину, про своє село, звичаї, людей з його дитинства та юності.
Василь з великою душевною теплотою говорив про тих, з ким він фактично будував українську громаду в Клайпеді. В мене, його талант і багатогранність, викликала захоплення та повагу. Він не тільки гарно співав українські пісні, він був особливим у нашому ансамблі. Його бас то справжня окраса для “Рушничка”, а його творчість у малюванні залишилась нам у картинах подарованих для музею. Особливим є портрет Тараса Шевченка, виконаний він в техніці чорно-білої графіки.
Та найбільшим його захопленням, був сад. Він любив землю і творив на ній, а які йому вдавалось вирощувати ягоди та фрукти. Тож завжди пригощав нас дарами свого саду і розповідав цікаві історії.
Одного разу ми їздили на виставку в Шауляй, а Василь був тим камертоном, що гуртував довкола людей, додавав їм радості. Він брав активну участь у заходах по всій Литві, чарував всіх своїм костюмом зробленим власноруч. Мав він важливі атрибути українського козака: вишиванку, жупан і шапку. До всього він підходив творчо. Особливо коли у нас бували свята, то Василь та Галина придумували оригінальні неповторні ініціативи. Він дуже творчо вирішував всі завданя. Багато із побаченого Василь занотовував, а вже потім, все це ми могли бачили в його написаних поетичних образах. Він був дуже чуйним до людей і на кожне свято чи ювілей присвячував оригінальні віршовані привітання. Там тонко були підмічені головні риси в людині, особливості характеру, які вкладав у рядки цих поетичних присвят.
Джерелом його натхненням була Україна, його рідне село, а також середовище українців та спільнота в якій він жив тут в Литві. В нас так було традиційно, коли збирались, то згадували щось особливе, а кожен розповідав про свій край, так разом творили образ великої барвистої України.
Василь ділився спогадами про свої морські походи, що знайшли творче відображення у його книзі “Моя гавань” До речі, коли він представляв свою книгу у творчому клубі “Середа”, там було багато литовців та представників інших національностей, які з великою повагою говорили про його творчість. Навіть в нашому музеї є книги, які йому дарували з автографами його клайпедські друзі.
Він залишив нам приклад, як треба любити і відноситись до своєї батьківщини України, залишив у спадок вірші, пісні і своє відношення до всього українського. Не кожен може вкласти всю душу і з такою любов’ю зробити український костюм. Василь завжди показував приклад самовідданої любові. Пам’ятаю, як приніс він чоботи, в яких ще приїхав з України і не раз виступав, а тепер це експонат музею.
А головне це залишив приклад любові та бережного відношення до пісні, а також вірші які ми всі не раз перечитуємо. Діти в нашій недільній школі вивчають їх та дарують у своєму виконані слухачам. Я скажу, що таких відданих людей у нашій спільноті небагато.
Василь та Галина дуже гарно співали дуетом, майже на всіх сімейних наших родинних зустрічах. Пригадую, як на святкуванні 70-річчя Василя Шворобея, співав цей чудовий подружній дует. Навіть невідомі нам пісні звучали так, що нам всім хотілось заспівати їх разом.. Дуже жалію, що ми так мало зберегли цих записів, правда є з офіційних концертів, фестивалів, а те що дарувала його світла душа лишилось тільки у нашій пам’яті.
Василь мав мрію видати другу збірку, творив її черпав снагу і мав ідеї та задуми. Він пишався своїми дітьми внуками. А головне що він нам стверджував кожну мить свого життя – це любити та жити в дружбі і повазі. Найкращі людські якості Василя Шворобея, то є найбільший спадок, що залишається з нами і ніколи не втратить своєї цінності. Так він жив, і таким залишився з нами у пам’яті та наших спогадах, як чудова людина, патріот і талановита особистість.
Лідія Тригуб – Голова українського культурно просвітницького центру “Родина”